• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Його ім'я носить гімназія

Володимир Гнатюк

gnatyuk

Гнатюк Володимир Михайлович (1871, с. Велеснів Бучацького пов., нині Монастириського р-ну Тернопільської обл. — 1926, м. Львів) — український етнограф, фольклорист та громадський діяч, член-кореспондент Петербурзької АН (1902), академік АН України (1924), член Празької та Віденської Академій наук.

Навчався у Бучацькій та Станіславівській гімназіях. У 1898 р. закінчив філософський факультет Львівського університету, після чого працював у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові: з 1899 р. — вчений секретар товариства, секретар його філологічної секції; з 1901 р. — секретар Етнографічної комісії товариства, з 1916 р. — її голова. Редагував усі видання Товариства (з 1900 р.), зокрема «Етнографічний збірник» (1900—1926 рр.), був співредактором журналу «Літературно-науковий вістник» (1898—1906 і 1922—1926 рр.), організатором, директором і редактором «Українсько-руської видавничої спілки» у м. Львові (з 1898 р.). Член-кореспондент ІМператорської Санкт-Петербурзької Академії наук (з 1902 р.), академік ВУАН (з 1924 р.), почесний член Етнографічного товариства в м. Києві (з 1925 р.), ряду європейських етнографічних товариств (з 1905 р. — Чехословацького народознавчого товариства в Празі, з 1907 р. — Австрійського етнографічного товариства у Відні та Міжнародного союзу фольклористів у Гельсінкі).

Як етнограф був представником порівняльно-історичного методу в фольклористиці; разом з Ф. Вовком та І. Франком заклав підвалини всебічного етнографічного дослідження української території. Cтворив на західноукраїнських землях мережу численних збирачів фольклору, організовував етнографічні екскурсії та експедиції (зокрема у 1904—1906 рр.). Опублікував в «Етнографічному збірнику» та «Записках Наукового товариства ім. Т. Шевченка», а також окремими виданнями добірки зразків народної творчості: «Галицько-руські анекдоти» (1899), «Галицько-руські народні легенди» (т. 1—2, 1902—1903), «Знадоби до української демонології» (т. 1—3, 1904—1912); «Коломийки» (1905—1907); «Гаївки» (1909), «Колядки і щедрівки» (1904—1914), «Етнографічні матеріали з Угорської Русі» (т. 1—6, 1897—1911) тощо. У фольклористичних дослідженнях розглядав жанри й сюжети української народної творчості: «Деякі уваги над байкою» (1916); «Українська народна словесність» (1917); народні звичаї — «Купання й палення відьом у Галичині» (1912); міжнаціональні зв’язки у фольклорі — «Cловацький опришок Яношик в народній поезії» (1899); виступав з порівняльно-етнографічними розвідками, оглядами фольклорних новотворів — «Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності» (1902); «Війна і народна поезія» (1917), зразків релігійного фольклору — «Угро-руські духовні вірші» (1902); «Cпіваник з Грушова» (1903). Cтворив також історико-етнографічні дослідження: «Руські оселі в Бачці» (1898); «Русини Пряшівської єпархії і їх говори» (1900); «Чи закарпатські українці автохтони?» (1922); «Гуцули» (1923) та ін.

Як літературознавець порушував актуальні питання розвитку українського письменства і журналістики: «В справі товариства руських письменників» (1898); «Видавнича спілка», «Василь Пачовський. Жертва штуки» (обидві — 1906); «Рукописні гумористичні часописи» (1920) та ін. ; створив біографічно-критичні нариси про Марка Вовчка, C. Воробкевича, Л. Глібова, І. Котляревського, C. Руданського, М. Cтарицького та інших письменників. Перекладав українською мовою твори М. Горького, Дж. К. Джерома, В. Оркана, А. Cтріндберга, П. Тодорова, Л. Толстого; написав передмови до українських видань творів Дж. Байрона, Г. Гейне, Данте, Е. Золя, Г. де Мопассана, Л. Толстого, А. Чехова, В. Шекспіра тощо.

Кiлькiсть переглядiв: 248

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.